Філіпс

Григор’єв «Філіпс» Михайло Олександрович, старший солдат, оператор FPV-дронів. 24 лютого 2022 року пішов до місцевого військкомату і потрапив до 135 окремого батальйону ТрО 114 бригади Київської області. З березня 2023 року перевівся до 12 бригади НГУ «Азов» та долучився до підрозділу спецпризначення «Контакт 12» Артилерійської групи Бригади НГУ «Азов».

9 червня 2024 року знаходився на позиції в Серебрянському лісі в околицях с. Григорівка, куди прилетів артилерійський снаряд. Його побратим загинув на місці. А він, будучи в повному екіпі, отримав численні поранення кінцівок та головного мозку. Уламок пройшов від лобової до потиличної частини голови. У той момент він ще лишався в свідомості. Навчені до автоматизму, побратими швидко наклали турнікети, говорили з ним, щоб лишити в свідомості, та дали пілпак. За 2 год він уже був на стабпункті, де йому влили 1,6 л крові, замінили турнікети і відправили до лікарні ім. Мечникова. Відразу провели нейрохірургічну операцію.

І хоч стан залишався дуже тяжким, всі вірили, що він витримає. Завжди сильний, справжній боєць, який ніколи не здається. Всім здавалось, що він безсмертний. Він завжди виходив зі складних ситуацій, але цього разу удача його покинула. До тями він не приходив, але його стабілізували і перевезли до Києва. Перші 3 надкритичні дні після транспортування він переніс, але потім стан різко погіршився. І 19 червня о 15:15 він назавжди пішов у вічність.

Поховали його в рідному селі Трипілля на Алеї Героїв місцевого кладовища. Підрозділ приїхав попрощатись зі своїм побратимом. Здавалось, всі прийшли на прощання до нього. Таких похорон Трипілля ще не бачило. Молитва українського націоналіста відлунювала у серцях оточуючих, коли побратими офіційно прощалися з Філіпсом. Запалені фаєри над могилою та нескінченний потік людей з живими квітами.

Адже він завжди просив: «На моїх похоронах тільки не пластикові, лише живі квіти». Ми часто злились на це, бо не хотіли припускати такого розвитку подій. Але в метушні принаймні це вдалося зробити для нього.